Інтерв'ю, Новини

Андрій Рязанцев: Кадрова компонента домінує над експлуатаційними та фінансово-економічними показниками 

Андрій Рязанцев

 Андрій Рязанцев
директор з розвитку бізнесу Укрзалізниці (2019- 2020 рр.)

Без заперечень, Андрій Рязанцев може претендувати на місце найбільш контактного посадовця в Укрзалізниці, що у наш час трапляється досить рідко. Утім, після його звільнення питань до нього стало навіть більше. Чому так сталося, які події тому передували та які подробиці історії сигналізують про відкрите протистояння в компанії, у великому інтерв’ю з Андрієм Рязанцевим. 

Я впевнений, зараз багато хто на моєму місці насамперед запитав би: “Що взагалі відбувається? Чому з Вами так брудно повелися? Адже можна було все це зробити набагато красивіше, якщо вже хотіли звільнити”.

По-перше, мене ніхто не звільняв. Я написав заяву за згодою сторін. І відбулось це після понад пів року тиску зі сторони Наглядової ради товариства. На мою думку, це все було зроблено так брудно щоб на нас стояв штамп – “без права повернення”, тобто щоб не було можливості будь-кому з нас за зміни внутрішніх процесів брати участь у подальшій роботі Укрзалізниці. Зазвичай людей, напевно, запрошували, показували якісь “хвости” й ті самі воліли піти. Коли ж відсутній такий привід, то, власне кажучи, нічого, крім брудної білизни, не залишається. Я так вважаю, і ті люди, які розуміють і розбираються в ситуації, з цим згодні. Крім того,  деякі замовники до мене мали особисту неприязнь, природу якої я вже з’ясував і найближчим часом оприлюдню. 

Мені складно сказати, що зараз відбувається, оскільки не присутній в УЗ з моменту написання заяви. Але те, що я чую, не обіцяє нічого хорошого для тих ринкових змін у компанії. Я знаю, що  сьогодні припинив працювати Антон Саболевський (ред. – інтерв’ю записано 17 червня). Причому зробив це так само – під серйозним тиском. Він сказав, що його не залишать у спокої поки він залишатиметься в країні, тому збирається виїхати за її межі. Власне, він свого часу приїхав із Польщі, ми його запросили у 2016 році. Туди ж збирається й повернуться. За моєю інформацією, він дізнався, що його не залишать у спокої, поки він не покине країну.

Тобто мова навіть не про пост в УЗ, а саме країну?

У його випадку не просто пост в УЗ. Ну, я так само не можу оцінити правдивість і надійність цієї інформації. Я кажу, що чув, спілкуючись із ним.

Пропрацювавши 6 років у держсекторі, такого я на собі ще не відчував. Кожна моя робота закінчувалася складнощами, з огляду на специфіку моєї діяльності, спрямованої на обмеження нецільових грошових потоків із державних джерел. Це ніколи не відбувається легко, але такого я ще не бачив. Це не додає оптимізму на майбутнє. 

Також, наскільки я знаю, написали заяву двоє членів правління  –  Ремігіуш Пашкевич і Марчін Целеєвський. Ремігіуш пропрацював найдовше серед усіх членів правління, які сьогодні присутні, з часів Войцеха Бальчуна. Ця людина “заточена” на втілення серйозних інфраструктурних змін і дуже добре з цим управлялася в непростих умовах. У нього була зважена економічно обґрунтована позиція за всіма рішеннями правління. Це, на мій погляд, серйозна втрата для залізничної галузіМарчін, думаю, не встиг усього реалізувати, але ті плани, про які я чув, були доволі прогресивними.

Також ми знаємо, що наглядова рада звернулася до Кабміну з проханням про припинення роботи в компанії ще двох членів правління Сергія Кушніра та  Романа Веприцького зокрема. Роман “заточений” на реальні зміни в галузі. Який, утім, розуміє необхідність зміни внутрішньої процедури й ментальності компанії в цілому.

Якщо УЗ хоче бути ринковою компанією, то їй необхідно змінити модель поведінки у відносинах із клієнтами. Тобто клієнтоорієнтованість не на словах, а на справі. Ми ж бачимо із ситуації на вагонному ринку: якщо дати шанс компанії стати її учасницею, а не загинути в неконкурентній для неї боротьбі, то вона не буде конкурентом нікому. Тому що, і я про це вже пів року кажу, необхідно будувати систему продажу, систему відносин з клієнтом, створювати канали дистрибуції спеціального профільного підрозділу й аналітики  –  тієї, що концентруватиметься на потребах клієнта.

Хто … а точніше, які сили використовуються, щоб провести таку масштабну кадрову чистку в ТОП-керівництві УЗ?

Ну, по-перше, фактично пів року кадрова компонента мало не домінує. Мені здається, на деяких рівнях управління компанії вона займає весь час. Я міг би зрозуміти, якби була серйозна лава запасних, щоб не переривати потрібні процеси. Насамперед страждають фінансово-економічні та експлуатаційні показники. Чого цим хочуть домогтися?! Це точно не наближає реалізацію реформи залізниці, тому що сьогодні ми повертаємося в щоденне кризове управління.

Деякі зовнішні чинники у зв’язку з вірусом цьому, звісно, сприяли. Але не тільки про це йдеться сьогодні. Ну окей, може, це моя суб’єктивна думка, але мені здається, що не завжди рівні управління компанією конкретні. Припустимо, правління, наглядова рада, або інші органи не завжди займаються тим, чим за логікою і системою корпоративного управління мають займатися. І це, зокрема, зачепило й мене. Кожен повинен виконувати свою роботу. Хтось повинен займатися й політикою, з огляду на те, яка велика ця компанія, а хтось повинен працювати, щоб компанія розвивалася, накопичувала запас міцності для проходження тієї трансформації, яка була спочатку запланована. Це якщо коротко. Які сили? Навряд чи ці сили в межах Української залізниці.

І взагалі України?

Складно сказати. Але будемо говорити відверто: коли я прийшов у компанію, до неї був низький інтерес. З огляду на те, що без цієї компанії не може існувати ані економіка, ані країна, оскільки ця компанія перевозить більше 60% вантажів. Жоден альтернативний транспорт не зможе прийняти весь вантажний потік, якщо УЗ не буде повноцінно функціонувати.

Кажуть, що відбувається цілеспрямований “злив” ринкової вартості УЗ. Згадують і Войцеха Бальчуна, і Желько Марчека, який навмисно вибивав залізничників і залишав тільки тих, хто, умовно, не мав великого досвіду роботи в УЗ. Якщо можна, спробуйте оцінити персональну роботу керівників залізниці. Хто цікавий і правильний, а хто, можливо, є іноземним агентом?

Напевно, Українська залізниця – це об’єкт інтересу для тих, хто хоче з її допомогою збільшити доходи. І я говорю про об’єднані корпорації й фінансово-промислові групи. Також слід зазначити, що УЗ  –  це не тільки економіка, а й обороноздатність держави, тому вона неодмінно цікавить із позиції можливого заподіяння їй шкоди й недружньої діяльності щодо країни в цілому. Можливо, це упереджена думка, але мені здається, що з появою такого органу, як наглядова рада, у складі корпоративного управління залізниці якість роботи не поліпшилася – навіть погіршилася. Якщо на початку це були рідкісні зустрічі, скажімо, з незначним відволіканням ресурсів на ознайомлення зі справою, то в подальшому це перетворилося на серйозні спроби зміщення наглядової ради в операційну діяльність, туди, де їх за логікою корпоративного управління не повинно було бути. Я маю на увазі новий склад, щоб ви розуміли. Багато речей не реалізовані внаслідок погано організованої системи розподілу функцій між органами управління, а також персональної некомпетентності. Можливо, що спеціальні завдання, які стояли перед членами наглядової ради, не були до цього часу виконані через ті самі причини. 

Як бачите, багато питань, які стосуються персоналу, вони спробували перетягти на себе. Я з подивом дізнався, що, незважаючи на те, що згідно із законодавством наглядова рада ухвалює рішення винятково щодо членів правління, вони ввели право узгодження виконавчих директорів та іншого керівного складу окремими рекомендаціями самої ж наглядової ради. Тобто буквально всі хочуть впливати на процес призначень, зараз це всіх цікавить найбільше. Саме це погіршило якість і швидкість ухвалення рішень та їхнього  виконання. У наглядовій раді в кожного є свій напрямок, тому можна аналізувати щодо кожного окремого члена наглядової ради та правління. Хоча, на мій погляд, саме колегіальність органу більш прийнятна. Оскільки наглядова рада має визначати, що компанія робить і в якому напрямку рухається.

Я, припустимо, багатьох речей так і не можу зрозуміти. Читаю: “Ми будемо випускати гальмівні колодки”. Чому тільки колодки?! Може, тоді й локомотиви будемо виробляти, щоб не позбавлятися непрофільної інфраструктури?! Стратегія такої великої компанії не повинна припускатися метань та індивідуальних рішень. Чув ідею, яку озвучив один з членів наглядової ради, відповідальний за цей напрямок. Він рекомендував продати локомотиворемонтні заводи. Це автоматично перетворює компанію на заручника, адже власник цих трьох заводів моментально поставить компанію на коліна.

З іншого боку, на стратегічних напрямках активність наглядової ради обмежена. Наглядова рада – це контроль не тільки внутрішніх, але й  зовнішніх інтересів. Насамперед, із власником – Кабміном. Це й питання тарифоутворення, і те, що стосується відшкодування компенсації за пасажирські перевезення. Усе стоїть на місці. З року в рік на “порядок денний” потрапляє багато інших питань, а ці, навіть якщо обговорюються,  ні до чого не призводять.

Як саме відбувалося Ваше звільнення? Вам погрожували?

Почалося це у вересні минулого року, коли Антон Саболевський мені передав “привіт” від одного з членів наглядової ради – Андерса Ослунда. Після чергової вечері Антон віз його додому на машині, і той йому сказав: “Андрію краще написати заяву й піти. Ми його, звісно, поважаємо, і він зробив багато чого хорошого, але до нього є претензії особистого характеру”.

Я до цього поставився не до кінця серйозно. Подумав, що це результат душевного пориву, особливо після того, як на прохання Євгена Кравцова я пішов з посади фінансового директора, не контактував з наглядовою радою і не був на цих регулярних зустрічах.

Другий етап розпочався в грудні 2019 року, коли мені повідомили, що щодо мене, людині поза компетенцією наглядової ради, вирішили “доручити голові правління відсторонити мене від виконання обов’язків та здійснити всі необхідні заходи для припинення трудових відносин”. Це вже було під Новий рік. При цьому жодних документів, які б це підтверджували або мотивували таке рішення, не було.

Цей протокол не підписували місяць. У результаті його підписали тільки в січні. Увесь цей час їм намагалися пояснити, що в нас згідно із законодавством виганяти людей не прийнято, тим більше без пояснення причин. Але тим не менш наприкінці січня, не пам’ятаю хто, зважився підписати цей протокол. Це було тоді ж, коли було ухвалене рішення про завершення роботи Євгена Павловича (ред. – Євген Кравцов – колишній голова правління АТ “УЗ”). І з’явився витяг з протоколу, який було офіційно направлено кадровикам. Юристи пояснили, що без будь-яких документів звільняти людину забороняє законодавство  –  без причини не можна. Навіть за бажанням “дуже шанованих” представників власника. У той же період мені заборонили писати. Це завжди було великою проблемою, що я пишу у фейсбуці або даю в пресу навіть за згодою пресслужби. Чомусь це сильно дратувало деяких членів наглядової ради.

28 лютого, у п’ятницю, у себе в кабінеті Желько Марчек особисто дав мені повідомлення про скорочення моєї посади. Я підписав це повідомлення. За законодавством, я мав два місяці відпрацювати й покинути компанію.

Я весь час вважав, що це непорозуміння й намагався потрапити на засідання наглядової ради. Я говорив, що не проти піти, як цивілізована людина й хотів, щоб мені хоча б назвали причину. У чому конкретно полягають претензії, де в роботі я не зміг забезпечити того чи іншого, і немає питань. Але мені сказали: “З тобою взагалі ніхто не буде розмовляти”.

Потім наглядова рада частково змінилася. Я показував їм реалізовані проєкти за три роки роботи, і ті, які ще в розробці. І, в принципі, у них не виникало будь-яких претензій. Вони говорили, що не можуть вплинути на скасування цього рішення.

28 квітня нардепи звернулися із запитом до Офісу Президента, Кабінету Міністрів і генпрокурора з чітким описом досягнень, позначаючи, що причин для звільнення немає. Цей процес збігся з черговою зміною керівництва. Я залишився працювати.

Собака гавкає – караван іде. Я саме запускав “голландські аукціони”, готував довгі договори, ще низку продуктів і починав будувати нову систему продажів, оскільки отримав усне схвалення того, що це необхідно для компанії. Мені доручили “щебеневий штаб” під велике будівництво доріг, а також за мною залишилися проєкти по зерну. Там ми працювали над зміною всієї системи логістики будматеріалів з можливістю побудови територіальних хабів, щоб забезпечити цілорічне рівномірне перевезення поза піковими навантаженнями.

Раптом наприкінці травня, не пам’ятаю точно, о 5:50 ранку мені написав Іван Юрик, що хоче зі мною поговорити. Під кінець дня він мені написав: “Прийди до мене завтра, будь ласка, на 13-ту”. Тобто в суботу. Ну, я кажу: “Питань немає”. Трохи  ми забарилися. І спочатку Іван показує у себе на телефоні фотографії заяви тієї особи, яка потім з’явилася на екранах. “Пиши заяву, і також на фейсбуці, що ти попрацював і  вирішив піти самостійно”. Я кажу, що мені треба все це обміркувати, але вирішив, що ніякої заяви я писати не буду. Мабуть, це не можна вважати прямими погрозами, але мені повідомили, що це однаково станеться, тільки за іншим сценарієм. Я вважав, що той актив, який я напрацював в організації, досить серйозний, щоб мене не вигнали за бажанням деяких трудящих. Того ж дня я поїхав в РВВС, у який подано заяву. Вона була подана через канцелярію, і яким чином потрапила до Івана, мені складно сказати, адже там її довелося розшукувати. Їй не приділялася там особлива  увага, вона йшла в робочому порядку.

Ще був цікавий момент у розмові з Юриком: “Це на той випадок, якщо буде вкидання в ЗМІ”. Я ще тоді запитав, про що йдеться. Чому ми маємо побоюватися. Кажу: “Іване, у тебе там стукають у діжки, що ти вкрав 80 млн. Так ти теж повинен написати заяву за цією логікою? Люди ж написали, що ти вкрав. Ось і пиши заяву”. Це жартома, звісно. Тоді я не звернув серйозної уваги на вкидання в ЗМІ. У неділю і в понеділок мені ніхто не ставив жодних запитань. У вівторок вранці спочатку перепискою, а потім, закликавши у кабінет, він запитує: “Чи не передумав?” Ні, кажу, не передумав. “Тоді будемо йти за скороченням”. Ну добре. У мене щойно одне скорочення закінчилося. Ще місяця не минуло. Буде друге, а я поки буду працювати, у мене довгі договори, третє-десяте й багато проєктів нереалізованих. А там або емір помре, або віслюк здохне. Чомусь він був здивований. І так ми розійшлися.

Через годину або дві я пішов на нараду до Веприцького й Пашкевича. Уже не пам’ятаю, з якого питання. Тут якийсь ажіотаж, і мене в коридорі спіймали й настійно привели назад до Івана, де він показує мені відео на цьому ресурсі й кладе на стіл папір. Після того, як побачив відео, спрацював інстинкт самозбереження. Я подумав, що якщо ця історія триває пів року й так закінчується, то наступний крок я б не хотів би побачити. Перевіряти, на що люди здатні, не в моїх інтересах. Ось, власне кажучи, і все. Так я написав заяву. Щоправда, після цього дізнався, що в пресслужбі ще з п’ятниці були заготовлені дві версії оголошення про мою відставку: на той випадок, якщо я напишу й не напишу заяву. Усі відповідальні особи були в курсі.

Яким був другий варіант?

Що дякуємо за роботу і таке інше. До речі, ще один момент, на який я хотів звернути увагу. Найбільше питанням мого звільнення завжди цікавилися Крістіан Кун і Андерс Ослунд. На кожному засіданні наглядової ради щонайменше ставили питання з цього приводу. Невже в них інших занять немає?! І це з огляду на те, що ми збільшували дохідну частину в компанії, давали пропозиції з оптимізації витрат, працювали з ринком та асоціаціями. 

Я помітив, що буквально відразу після того, як Ви умовно домовилися з Романом Веприцький про роботу, був запущений цей процес.

Не відразу, а після того. У мене були напрацювання й одну з програм ми відпрацьовуємо до цього часу з Федерацією роботодавців України. Їм потрібні ті люди, які її розробили, щоб більш глибоко розуміти суть програми. Вона дасть можливість зробити для держави додаткових 100 млрд промислового виробництва за 5 років. Роман сказав: “Ну давай свої напрацювання!”. Я прийшов до нього з пакетом проєктів у фазі напівготовності або навіть ближче до виходу, і ми почали швидко їх запускати, дотискати. Два місяці я не міг “продавити” голосування й випустити довгі договори. Ми чітко розділили, які в нас повинні бути вертикалі для побудови продаж продуктів компанії тощо, почали реалізовувати ці напрацювання. І ось тільки тоді сталося те, про що ми зараз говоримо. Добре, що вдалося дотиснути й довгі договори все-таки вийшли. Хоча мене дуже цікавить, як вони будуть реалізовуватися, тому що можна прийняти все, що завгодно, але “запороти” реалізацію. Коли у квітні я намагався розібратися, що робити далі, то мені сказали: “Іди до Веприцького чимось з ним займатися”.

Що Ви плануєте робити далі? Де Ви себе бачите і що б Ви хотіли, щоб у Вас вийшло?

Я поки продовжую працювати над тими програмами, які залежать уже не тільки від залізниці. Як я вже сказав, з ФРУ – це програма оновлення парку залізничних вагонів, які локалізовані на 93%. Це одна з унікальних можливостей швидко та якісно підняти сектор економіки після карантинних заходів. Однак сьогодні більшу частину мого часу займає побудова юридичного захисту та відновлення прав громадянина цієї країни, щоб реанімувати те, що було знищено цим процесом. Деякі ЗМІ повелися непрофесійно. Я переконаний, що це було проплачено, оскільки ефір вибухнув за пів дня. При цьому в мене є два можливих напрямки. Перший – це бізнес. Я на сьогодні розглядаю кілька пропозицій. Також є пропозиція з малознайомої для мене сфери – політичної. Я колись на аматорському рівні займався політикою як депутат міськради свого рідного міста.

Це робота з економічним ухилом?

Звісно! У будь-якому разі з економічним.

Консалтинг?

У політиці – ні. Тільки реальна участь.

Найближчим часом визначуся й скажу конкретніше.

Автор інтерв’ю

Андрій Лапшук

головний редактор Rail.insider